naselennya ispanii

Населення Іспанії, яке в середині ХVІ століття приблизно становило 7,5 млн 1960 р. сягнуло 30 мільйонів жителів. Низькі темпи зростання, іноді навіть негативні, аж до 1900 р. були викликані високою смертністю, яка майже дорівнювала найвищому коефіцієнтові народжуваності. До цього слід додати негативний баланс еміграції, викликаний трансатлантичною міграцією до Латинської Америки. З початку ХХ століття різке зниження смертності супроводжувало поступове зниження народжуваності, однак щорічний приріст населення не перевищував 1% внаслідок негативного балансу еміграції, але тепер спрямованої, насамперед, до Європи.

Густота населення

На сьогодні найбільша густота населення зареєстрована в автономній області Мадрида (605 жителів на 1 квадратний кілометр), на Канарських островах, у Каталонії, на Балеарських островах і у Валенсіанському Співтоваристві (між 200 і 100 жителями на 1 кв. км.).

Найнижча концентрація населення в КастиліїлаМанч, Арагоні, Кастилії і Леоні, вона становить менше ніж 30 жителів на 1 квадратний км.

Таку нерівномірну густоту пояснюють соціальноекономічною нерівністю, оскільки здійснюється масова внутрішня міграція з економічно відсталих областей у регіони з більш динамічним економічним розвитком.

Середня густота населення Іспанії – 76,8 жителя на 1 кв. км., трохи вища ніж у Греції, і значно нижча від показника іншої частини Європи.

Етногенез

Походження населення Іспанії пов’язане з неодноразовими навалами різних народів. Споконвіків там, ймовірно, жили ібери. У VІІ ст. до н.е. на південносхідному і південному узбережжі Піренейського півострова були засновані грецькі колонії. У середині VІ ст. греків витіснили карфагеняни. У VІ–V ст. ст. до н.е. північні і центральні райони півострова були завойовані кельтами. Після перемоги в другій Пунічній війні (218–201 до н.е.) здебільшого територіями нинішньої Іспанії заволоділи римляни. Римське панування тривало приблизно 600 років. Потім запанували вестготи. Їх держава зі столицею в Толедо проіснувала з початку V ст. н.е. до вторгнення маврів з Північної Африки 711 року. Араби утримували владу протягом майже 800 років. Євреї, чисельність яких становила 300-500 тис. чоловік, жили в Іспанії протягом 1500 років.

Етнічні та расові протиріччя в Іспанії не перешкоджали численним змішаним шлюбам. У результаті багато представників другого покоління мусульман стали людьми зі змішаною кров’ю. Після відновлення християнства в Іспанії прийняли укази проти іудеїв (1492) і проти мусульман (1502). Цим групам населення доводилося вибирати між прийняттям християнства і вигнанням. Тисячі людей віддали перевагу водохрещенню і асимілювалися в іспанському етносі. 

У зовнішньому вигляді іспанців і їхній культурі сильно виражені афросемітські й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази «Африка починається на Піренеях». Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські та вестготські особливості – світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві та темноокі брюнети.

Демографія

Іспанія визнана єдиною нацією, сформованою на основі різних етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6%), кастильці (11,1%), валенсійці (9,7%), галісійці (7,4%) і баски (5,6%).

За переписом 1991 р. в Іспанії проживало 38,9 млн осіб, а 1996 – 39,6 млн. За межами країни проживає більш як 2,7 мільйонів іспанців, в основному в країнах Південної і Північної Америки. Протягом 1970х років середньорічний приріст населення становив приблизно 1%, однак згодом він знизився, бо зменшилась народжуваність. 1990 р. народжуваність була приблизно 10 у розрахунку на 1000 осіб, а смертність – 9, природний приріст населення становив 0,7%.

Мова

Офіційна мова Іспанії – іспанська. В основі цієї романської мови лежить народна латинь зі значною домішкою лексики, запозиченої від маврів. Іспанську мову вивчають у школах і використовують як розмовну мешканці на всій території країни. Однак у деяких областей поширені місцеві мови: баскська – у Країні Басків і Наваррі, галісійська – у Галісії, каталонська – у Каталонії, валенсійська – у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). В цілому 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, у тому числі більш як 5 млн каталонців, приблизно 3 млн галісійців, понад 2 млн басків. Іспанська література багата на твори написані місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму 1939 р. усі регіональні мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.

Релігія

Державна релігія Іспанії – римо-католицька. Близько 95% іспанців – католики. В середині 1990х років у країні було 11 архиєпископств і 52 єпископства. Є невелика кількість протестантів, 450 тис. мусульман і приблизно 15 тис. юдаїстів.

Урбанізація

Після Громадянської війни й особливо на початку 1950х років в Іспанії швидко почали зростати міста. У період з 1950 до 1970 р. кількість міського населення щорічно збільшувалася на 2,3%, тоді як чисельність сільського населення зменшувалася на 0,2% щороку. Найбільше зростання, безсумнівно, відбувалося у Мадриді, кількість населення якого 1991 р. перевищувала 3 млн осіб. Розташований у центрі країни, Мадрид є резиденцією уряду з його величезним адміністративним апаратом. Це головний вузол залізничного сполучення. Тут розміщено багато нових промислових підприємств і ведеться гігантське будівництво. Барселона, що знаходиться на північносхідному узбережжі, – друге за величиною місто Іспанії, в якому було1644 тис. мешканців 1991 р. В економічному аспекті це найдинамічніший міський центр з розвинутою важкою індустрією і великим портом. Валенсія (752,9 тис. жителів 1991 р.) – третє за величиною місто країни – великий ринок збуту цитрусових, рису й овочів. Севілья (683 тис. жителів у 1991) – центр виноробства і вирощування маслин.

За останні роки тисячі іспанських селян перестали займатися сільським господарством і переїхали до міст у пошуках вищих заробітків. З ініціативи уряду для підвищення продуктивності сільського господарства було здійснено великі проекти зрошення і виділено кошти на придбання сучасної сільськогосподарської техніки.

Зайнятість

Чисельність трудових ресурсів Іспанії 1991 р. становила 15 382 тис. осіб. Понад 41% жінок працездатного віку працювали або займалися пошуком роботи.

Після 1900 р. у сфері зайнятості в Іспанії відбулися великі структурні зміни. Наприклад, 1900 р. на частку сільського господарства припадало 2/3 всіх зайнятих, 1991 – всього 1/10. Частка зайнятих у промисловості за цей же період зросла з 16% до 33%. А 1991 р. 11% жінок і лише 2% чоловіків працювали неповний робочий день.

Того ж 1991 р. у сільському, рибному, лісовому і мисливському господарстві працювало 1,3 млн осіб; в обробній промисловості – 2,7 млн осіб; у видобувній промисловості – 75 тис.; у будівництві – 1,3 млн, у комунальному господарстві – 86 тис., на підприємствах сфери послуг – 6,4 млн.

Навіть під час різкого економічного спаду 1960 р. кількість зареєстрованих безробітних не перевищувало 1% від загальної кількості працездатного населення, хоча реально безробіття, ймовірно, було вдвічі вищим, а кількість емігрантів швидко збільшувалася. Однак з 1982 р., в умовах розширення конкурентоспроможності економіки, проблема безробіття загострилася. Вже 1998 р. в Іспанії було 3,1 млн безробітних, або 19% працездатного населення. Понад 45% безробітних – молодь у віці до 25 років.

На початку ХХ ст. іспанці емігрували в основному до Латинської Америки, а в середині століття головний потік еміграції спрямований у країни Західної Європи, де не вистачало робочих рук, а оплата праці була високою. Після 1965 р. багато емігрантів повернулися до Іспанії

Туризм

Мало хто знає, що Іспанія входить у трійку найбільш відвідуваних країн світу. Рідкісне багатство її культури, самодостатність чудових архітектурних пам’яток, особливий національний колорит іспанських міст і сіл, теплий клімат і дивні за розмаїттям і красою пейзажі роблять цю країну особливо привабливою для туристів.

Іспанія – країна чудових морських курортів, що приймають гостей з усього світу. Однак курорти Іспанії це не тільки пляжний відпочинок, але і гірські лижі, бальнеологічні та спеціалізовані спортивні центри і багато чого іншого.

1998 р. уперше за всю туристичну історію Іспанії тут було зареєстровано 47 743 000 прибуттів, що висунуло її на почесне друге місце у світі після Франції. А США, які протягом багатьох літ мали «срібло», були змушені переміститися на третю сходинку пошани.

Окремі ділянки свого Середземномор’я іспанці назвали особливо милозвучно.

З півночі на південь простяглися: Коста Брава – приблизно означає Скелястий, Дикий Берег – так із кінця минулого століття називається північна частина узбережжя Каталонії від міста Blanes до границі Франції. КостуБраву не даремно вважають одним із наймальовничіших місць. Тут підніжжя гір спускаються аж до моря, а море вузькими бухтами врізається в берег. Між червонуватими скелями, що поросли соснами, поміж прозорої води ховаються затишні маленькі пляжі.

Курорти Blanes, Lloret de Mar, Tossa de Mar, розташовані вздовж узбережжя, пропонують недорогий відпочинок, тому туристи охоче їдуть сюди цілими родинами. Безумовно, діти у захваті від аквапарків, тематичного парку Marіneland, міні-зоопарку Aqualeon і споглядання лицарського турніру.

Коста дель Маресне (Марезме) – Низький Берег.

Коста дель Гарраф – тут розташований знаменитий курорт Ситчес (Ситжес).

Коста Дорада (Даурада) – Золотий Берег. КостадельАсаар (Азахар) –Берег Апельсинової Квітки.

Коста Бланка – Білий Берег – один із головних туристичних центрів Іспанії. Це добре облаштований берег, де усе створено для відпочинку: пляжі з дрібним піском, безліч готелів і центрів розваг. Знамениті на весь світ курорти узбережжя КостаБланка: Торревьєха, Денія, Хавеа, Бенідорм, Морайра, Кальпе, Санта Статі, Гвардамар де Сегура і Кампоамор. Курорт Торревьєха («стара вежа») славиться ще й своїм знаменитим фестивалем «Хабанери». У центрі Коста Бланки розташований курорт Аліканте. Він славиться своїми двома великими пляжами і арабською спорудою СантаБарбара на скелі Бенакантил. Готична церква ІглесіядеСантаМарія була побудована недалеко від цього укріплення на місці мусульманської мечеті. Собор СанНіколасдеБарі та замок КастильодеСанФернандо вважають одними із найважливіших історичних пам’яток міста.

Коста Каліда – Теплий Берег.

Коста де Альмерія – Берег Альмерії.

Коста Тропікаль – Тропічний Берег. КостадельСоль – Сонячний Берег – туристичний регіон в Андалузії, який має світове значення.