geografichne polozhennya ispanii

Королівство Іспанія, - держава, що розташована на південному заході Європи, займає 85% території Піренейського півострова. Площа суходолу становить 499,4 тис. км кв., поверхні води – 5,350 тис. кв. км. Іспанія має сухопутні кордони з Францією – 623 км, Португалією – 1,214 км, Андоррою – 65 км, англійською колонією Гібралтар – 1,2 км, з Марокко (Ceuta) – 6,3 км, (Melilla) – 9,6 км. Загальна довжина кордонів – 1919,1 тис. км, берегова лінія – 2,1 тис. км. На сході і півдні країну омиває Середземне море, на заході – води Атлантичного океану. Іспанія знаходиться на перетині важливих морських і повітряних шляхів, що з’єднують Європу з Африканським і Американським континентами. Має стратегічне положення уздовж Гібралтарської протоки.

Рельєф 

Відстань з півночі на південь Іспанії не перевищує 870 км, зі сходу на захід – 1000 км, а довжина берегової лінії – 2100 км (у тому числі приблизно 1130 км припадає на Середземне море і 970 км – на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону з Францією на захід до мису Ортегаль уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори. Тут є багато великих бухт, в яких розміщені порти. На південь від мису Ортегаль гори підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі розташовані рибальські порти ЛаКорунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт – Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі немає прибережних рівнин, а тільки передгір’я Кордильєри Пенібетики.

Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені розломами гір. Головні порти у цьому районі – Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір’ї Месета, яке утворене переважно стародавніми кристалічними породами у сполученні з альпійськими горами, що сформувалися у палеогені та неогені. Серед порід виділяють докембрійські кристалічні сланці та гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення плоскогір’я Месета зазнало загального тектонічного підняття, а потім процесів складоутворення диз’юнктивних дислокацій. Близько 1 млн років тому Месета знову піднялося до рівня 600 м і набуло загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому три великі ріки – Дуеро, Тахо і Гвадіана – течуть у цьому напрямку через територію Месети до Атлантичного океану.

Плоскогір’я Месета займає 2/3 території Іспанії й обрамлене високими горами. Крім того, у його центральних районах височать великі хребти Центральних Кордільєрів (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара (2430 м) і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор (2592 м). Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і мають винятково плоский монотонний рельєф. Лише місцями містяться основи довгастої форми – фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка – гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь розташовані два плата: Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південна частина Месети Сьєрра-Морена піднята на висоту 900 м (найвища точка – гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла – велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори КордильєриПенібетика з найвищою вершиною країни – горою Муласен (3482 м), увінчаною снігами і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі.

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають дугасту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у СьєрредельМонкайо). Ріка Ебро бере початок у Кантабрійських горах, тече на південний схід і перед тим як впасти у Середземне море прорізає ланцюг Каталонських гір. Місцями її русло протікає через глибокі, майже непрохідні каньйони. Води Ебро інтенсивно використовують для зрошення, без якого було б неможливе землеробство на прилеглих рівнинах.

Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900–1200 м, вершина – гора Каро, 1447 м) випливають протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до
кордону з Францією, відрізняються високою родючістю.

З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний нездоланний бар’єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина – пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка – гора ПеньяПрієта (2536 м). Ці гори утворилися у результаті інтенсивного складоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії.

Клімат 

В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі – з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря – з м’якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни – з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході та західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато та в ЛаМанчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% – понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологим вітрам, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. У Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

На більшій частині Месети опадів недостатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній частині Нової Кастилії випадає доволі багато опадів і там збирають високі врожаї пшениці. Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно збільшується у верхніх частинах гірських схилів у Месеті.

Температура скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірна. На північному заході середня температура у січні 7°С , а у серпні 21°С ; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південносхідне узбережжя захищене від північних вітрів горами КордильєриБетики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні
морози і навіть снігові бурани. Улітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура у січні 4°С, а у липні 25°С. Улітку найспекотніша погода в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура у серпні 29°С, але іноді температура вдень підвищується до 46°С; зими м’які, середня температура у січні 11°С.

Ріки 

Головні ріки Іспанії – Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро – беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове і снігове живлення відіграє для них незначну роль порівняно з дощовим. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в періоди посухи рівень води різко знижується і ріки міліють. Дуеро, Тахо Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили - пороги, а місцями течуть вузькими глибокими каньйонами. Це ускладнює і робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовують для цих цілей. З рік Іспанії тільки Гвадалквівір судноплавний на усій довжині ріки. Ріки Ебро, Дуеро, Тахо, Міньо та її притоку Сіль, використовують для отримання гідроенергії.

Ґрунти 

На приморських рівнинах і на вітряних схилах гір північного заходу Іспанії розвинуті бурі лісові ґрунти. Внутрішні райони країни – Стара і Нова Кастилія, Іберійські гори й Арагонське плато – славляться коричневими ґрунтами; у найсухіших безлісних місцевостях – малопотужні карбонатні сірокоричневі ґрунти з ділянками солончаків. В аридних ландшафтах Мурсії розвинуті сіроземи. Вони не гіпсоносні і не засолені, після зрошення дають високі врожаї плодових та інших культур. Виділяють також важкі ґрунти баррос на плоских стародавніх алювіальних рівнинах, які особливо сприятливі для вирощування рису.

Флора і фауна 

Розмаїтість кліматичних умов – від вологих на півночі до аридних на півдні – зумовлює неоднорідність рослинності Іспанії. Рослинність на півночі подібна до флори Центральної Європи, а на півдні – до рослин Африки. Сліди лісової рослинності в Мурсії, ЛаМанчі та Гранаді свідчать про те, що в минулому значна частина території Іспанії була лісистою, однак зараз ліси та рідколісся займають усього 30% площі країни, причому лише 5% – повноцінні зімкнуті ліси. На північному заході країни переважають вічнозелені дубові ліси. У горах більше листопадних видів дубів, поряд із буком, ясеном, березою і каштаном, що є типовими для Центральної Європи. У внутрішніх районах Іспанії місцями збереглися невеликі масиви сухих вічнозелених лісів з перевагою дуба (Quercus rotundifolia, Q. petraea), що межують із сосновими лісами і чагарниками. У найбільш посушливих місцевостях Нової Кастилії, Арагонського плато і Мурсії зустрічаються фрагменти напівпустель (звичайно, на солончаках).

У тих районах Південної Іспанії, де випадає більше опадів, особливо вздовж узбережжя, ростуть типові середземноморські чагарниковотрав’яні угруповання типу гарига і томілара. Для гариги характерні рослини – місцеві види дроку і волошок, для томілари – ароматичні губоквіткові (чагарникові види тим’яну, розмарину й ін.), а також ладанник. Особливий різновид гариги становлять розкидані зарості карликової віялової пальми (Chamaerops humilis), досить характерної для Андалузії, а також висока трава альфа, або еспарто (Macrochloa tenacissima), – витривалого ксерофіта, що дає міцне волокно.

Фауні Іспанії очевидні центральноєвропейські й африканські зв’язки. Серед європейських видів заслуговують на увагу два різновиди бурого ведмедя (великий астурійський і менший, чорної масті, що живе на Піренеях), рись, вовк, лисиця, лісовий кіт. Зустрічаються олені, зайці, білки і кроти. В Іспанії, як і в Північній Африці, водиться орелмогильник, а на Піренейському півострові можна зустріти блакитну сороку, таку як у Східній Азії. По обидва боки Гібралтарської протоки мешкають генети, єгипетські мангусти та один вид хамелеонів.