ekonomica ispanii

У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п’яте місце в Європі і восьме – у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).

У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. Аби збільшити національний дохід 1959 р. було скасовано прямий контроль держави у промисловості, що призвело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велика кількість промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії.

Після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем’єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом 1982 р. було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію низки державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).

У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 р. намічений план було виконано на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС. Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов’язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму знизили цей дефіцит у 1992 р., особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні всесвітньої виставки «Експо92» у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій і надалі надходили в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії 1991 р. оцінювали в 496 млрд дол., або 12 719 дол. у розрахунку на душу. Частка промисловості становила 26% ВВП, будівництва – 10%, а сільського господарства – 4%.

Сільське і лісове господарство

Сільське господарство здавна було важливою галуззю економіки Іспанії. До початку 1950-х років, коли промисловість випередила його за темпами розвитку, сільське господарство було головним джерелом доходів держави, а 1992 р. його частка скоротилася до 4%. Частка зайнятих у сільському господарстві продовжувала скорочуватись – з 42% 1986 до 8% у 1992 рр.

1970-х років різко зріс обсяг виробництва фруктів і овочів. У 1992 р. обсяг вирощених фруктів і овочів перевищив врожай зернових. Багато фруктів і овочів вирощували на експорт, головним чином у країни ЄС.

В країні обробляють тільки 40% земель. Близько 16% оброблюваних земель зрошують. Луги і пасовища займають 13% території, ліси і рідколісся – 31%. Оскільки протягом сторіч у багатьох місцевостях країни ліси нещадно вирубували, уряд реалізував широкомасштабну програму лісовідновлення. Серед лісових культур дуже цінують корковий дуб; на сьогодні Іспанія посідає друге місце у світі (після Португалії) з виробництва кори коркового дерева. Приморську сосну широко застосовують для отримання смоли і скипидару.

Іспанія утримує друге місце у світі з виробництва маслинової олії і третє – з виробництва вина. Плантації маслинових дерев ростуть головно у латифундіях Андалузії та Нової Кастилії, а виноград вирощують у Новій і Старій Кастилії, Андалузії і східних районах країни. Цитрусові, овочі і цукровий буряк – теж важливі сільськогосподарські культури. Основну зернову культуру – пшеницю – вирощують на центральних плато Месети з застосуванням методів богарного землеробства.

У 1991 р. в Іспанії налічували 55 млн голів домашньої птиці (23,7 млн 1933), 5,1 млн голів великої рогатої худоби (3,6 млн у 1933), а також 16,1 млн свиней і 24,5 млн овець. Більша частина поголів’я худоби зосереджена у вологих північних районах країни.

Рибальство

Рибне господарство дає менше 1% товарної продукції Іспанії, але ця галузь швидко і майже беззупинно розширювалася з 1920х років. Улов риби зріс із 230 тис. т 1927 р. до 341 тис. т у середньому в рік у період із 1931 по 1934 рр.; у 1990 середньорічний улов сягнув 1,5 млн тонн. Зазвичай рибним промислом займаються біля берегів Країни Басків і Галісії. Найбільше виловлюють сардини, хека, макрелі, анчоусів і тріски.

2025% всього улову щорічно переробляють на консерви. Але рибоконсервна промисловість якийсь час перебувала в стані застою, внаслідок чого Іспанія втратила ринки збуту в Португалії, Японії та інших країнах. Такі чинники, як зниження імпорту листового заліза для виробництва консервних банок, підвищення цін на маслинову олію і скорочення улову сардин, стримували розвиток цієї галузі.

Промисловість

У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину.

Розвиток промисловості в 1930х – на початку 1960х років перебував під контролем держави. Ще 1941 р. було створено Інститут національної індустрії (ІНІ) – державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 економіка стала більш відкритою, а частині підприємств було надано провідну роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970х років, після чого почався поступовий спад.

Вступ Іспанії в ЄС 1986 р. стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість.

Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.

Обробна промисловість

Багато галузей обробної промисловості мають чітку географічну локалізацію. Така важлива історично сформована галузь, як текстильна промисловість, зосереджена в Каталонії, особливо в Барселоні. Головний осередок чорної металургії – Країна Басків з центром у Більбао. 1992 р. було виплавлено 12,3 млн т сталі, що майже на 400% перевищило показник 1963 року. Великих успіхів іспанці досягли в автобудуванні і цементній промисловості. 1992 р. було вироблено 1,8 млн. легкових, 382 тис. вантажних автомашин і 24,6 млн. т цементу. Обсяг промислового виробництва скоротився в 19911992 у результаті світового спаду у всіх галузях промисловості, крім енергетики. На початку 1990х років за числом зайнятих в Іспанії виділялися такі галузі промисловості, як харчова і тютюнова (16% зайнятих); металургія і машинобудування (11%); текстильна і швейна (10%); виробництво транспортного устаткування (9%).

Гірничодобувна промисловість

Іспанія має багаті родовища міді, залізної руди, олова і піритів з високим вмістом міді, свинцю і цинку. Іспанія – один із найбільших у ЄС виробників свинцю і міді, незважаючи на те, що обсяг виробництва більшості металів, у тому числі міді, свинцю, срібла, урану і цинку, з 1985 р. поступово скорочується. Вугільна промисловість Іспанії давно перетворилася в неефективну і неприбуткову галузь.

Енергетика

Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в 1990х роках за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (1964 р. було знайдено нафту за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970х років – біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. 1992 р. у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% – на частку ядерного палива і 13% – на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану було розроблено план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС була запущена 1969 р., однак 1983 р. через екологічні непорозуміння було введено заборону на будівництво нових АЕС.

Транспорт і зв’язок

Внутрішня транспортна система Іспанії має радіальну структуру з великою кількістю головних автодоріг і залізничних ліній, що сходяться в Мадриді. Загальна довжина мережі залізниць – приблизно 22 тис. км, з них 1/4 електрифікованих (1993). Головні лінії використовують широку колію; місцеві лінії, що становлять по довжині 1/6 від усієї мережі, мають вузьку колію. Наприкінці 19601970х років залізниці Іспанії були істотно модернізовані: оновлений рухомий склад, поліпшені рейкова подушка і полотнище, а круті повороти і спуски знівельовані. У 1987 р. почалася реалізація 13річного плану розвитку залізничного сполучення. 1993 р. завдяки субсидіям від ЄС було запущено першу високошвидкісну пасажирську лінію Мадрид – Кордова – Севілья, а потім відгалуження Кордова – Малага.

Автодорожня мережа Іспанії становить 332 тис. км, з них 2/5 – з твердим покриттям. В останнє десятиліття різко збільшився парк автомобілів. 1963 р. в Іспанії налічувалося 529,7 тис. легкових автомобілів і 260 тис. вантажних (включаючи трактори). 1991 р. відповідні показники сягнули 12,5 млн і 2,5 млн машин.

Торговельний флот Іспанії 1990 р. складався з 416 суден загальною водотонажністю 3,1 млн бруттореєстрових тонн. Головні морські порти – Барселона, Більбао і Валенсія.

В Іспанії діють дві державні авіакомпанії – «Іберія» і «Авіадо», а також низка невеликих приватних авіакомпаній. Компанія «Іберія» обслуговує рейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи, а також внутрішні рейси. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Пальма на о. Майорка. Інші великі аеропорти розташовані в Мадриді, Барселоні, Лас Пальмасі (на о. Гран Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенерифі.

Внутрішня торгівля

На внутрішню торгівлю припадає приблизно 17% усіх товарів і послуг країни. Однак, незважаючи на відносно велике значення внутрішньої торгівлі, рух товарів від виробників до споживачів залишається одним із основних ланок економіки. Триває будівництво супермаркетів і гуртових ринків, але донині зберігається різкий дизбаланс між досить великою роздрібною мережею торгівлі і вузькою системою гуртової торгівлі.

Зовнішня торгівля

В імпорті переважають енергоносії (головним чином нафта), машини і транспортне устаткування, чорні метали, продукція хімічної промисловості і текстильних виробів. В експорті виділяються автомобілі, трактори, мопеди, машини й електропобутові прилади; за ними йдуть продукція чорної металургії і хімічної промисловості, тканини і взуття. Продовольство становить менше 1/5 іспанського експорту, причому половина припадає на фрукти й овочі; важливе місце посідають риба, маслинова олія і вино. Основні торговельні партнери – країни ЄС (особливо Німеччина і Франція) і США.

Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку Іспанії 1991 р. сягнув 27,6 млрд дол. (особливо велика їх частка у промисловості).

Банківська справа

Після проведення реформ було відкрито нові комерційні банки. Міністерство фінансів змогло ефективно контролювати кредитну систему, що відповідало курсу, спрямованому на заохочення інвестицій. Банк Іспанії перетворено на центральний банк, що діє як виконавчий орган зі здійснення монетарної і кредитної політики держави. Він має широкі повноваження з інспекції і контролю приватних банків. Для контролю кредитної системи були створені спеціальні організації, що застосовували такі способи контролю, як регулювання процентних ставок, купівля і продаж державних цінних паперів.

У 1988 р. банк Іспанії оголосив, що вперше після 1978 р. уряд схвалив створення нових банків за участі державного капіталу. На той момент існувало 77 ощадних банків, у яких зберігалися 43% усіх вкладів. 1991 р. налічували приблизно 100 приватних і комерційних банків.

Державний бюджет

Державний сектор економіки Іспанії великою мірою відповідає за інфляцію. Часом виникає значний бюджетний дефіцит, і тоді уряд бере великі кредити для його покриття. Сумарні витрати 1992 р. становили 131,9 млрд доларів. На покриття державного боргу йшло приблизно 14% усіх витрат, охорона здоров’я – приблизно 12%, освіта і суспільні роботи – по 7% і військові витрати – 5%. Доходи дорівнювали 120,7 млрд дол. Податок на додану вартість давав 39%, прибуткові податки – 38%, податки на імпортовану нафту – 12%, і податки від доходів корпорацій – 10% від усієї суми державних доходів. У 1997 р. державний борг Іспанії становив близько 68,1% ВВП.